Пізнавальна сторінка

Немирів - місто неоднозначної історії



Немирів заселений здавна. Це містечко має багатющу, різносторонню історію!
Зокрема тут було знайдено одне зі скіфських городищ, яке назвали Немирівським. Воно виникло ще у 7-6 столітті до нашої ери. Також, кажуть, що тут уже у 10 столітті існувало давньо-руське поселення, а місто це носило протилежну назву – Мирів. І от уже наприкінці XIV століття Мирів переродився у Немирів, перша письмова згадка про який була зроблена у 1506 році. Чому назва так змінилася – достеменно невідомо.
Найчастіше згадується легенда про давньо-руське поселення Мир чи Мирів, яке нібито зруйнували татари (навіть наводиться рік — 1260-й). За якийсь час містечко відбудували, але вже на новому місці й назвали його Не-мирів. Похідна від того інша легенда. Чи то татари запропонували русичам мир, чи то навпаки. Але хтось з них відмовився, сказав «не мир».
Філологи ж схильні вважати, що така назва мала б походити від імені: Кий — Київ, Немиря — Немирів. Навіть знайшли хто то був. Великий князь Литовський Ольгерд, долучивши ці землі до своєї держави, видав наділ отаману Немирі. Багато хто каже, що міфічному.
+
У роки козаччини Немирів був одним із центрів боротьби проти польської шляхти. Цікавим є й той факт, що Немирів у середині 17 століття був столицею гетьмана Юрія Хмельницького. Пізніше Немирів був столицею, яку утворили турки. У ті часи місто заповнювалося турецькою культурою, традиціями – цьому сприяли турецькі та вірменські купці, що поширювали свої послуги.
У 1737 у Немирові відбувся з'їзд трьох монархій: австрійської, російської та турецької. Отак перетнулося аж стільки націй в одному маленькому містечку!
Панування у Немирові князів Потоцьких сприяла розвитку фабрик у містечку. Зокрема у місті зявилися такі фабрики: з виготовлення полотна, перкалю, сукна, шкіри тощо.
Отак маленьке містечко пережило велику історію, про яку можна написати не один том книг та захистити не одну дисертацію.
З цікавинок архітектури у Немирові є католицький костел, який вражає будівничою фантазією усіх туристів. Збудував костел Станаслав Потоцький у 19 столітті.

Величною окрасою Немирова є палац Щербатових, на який їдуть подивитися з усієї України. Навколо палацу – парк, закладений у 19 столітті архітектором Іржі Стібралом.





Духовним передзвоном кличе й церква Святої Трійці, яка збудована у1881 році. Цікавою є на околиці міста й колишня електростанція, яку створив архітектор І. Стібрал та незвичайний млин – вони оповиті цікавими переказами…

У Немирові є цікаві культурні пам’ятники: М. Некрасову та Марку Вовчку.

Материк   Африка

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО МАДАГАСКАр

Якби не навігаційна помилка флотилії мореплавця з Португалії Дієго Діаша, то цей “континент у мініатюрі” не був би відкритим світові. Сталося це у 1500 році, коли величезний шторм спіткав команду Діаша на шляху до Індії. В результаті цього португальські мандрівники висадились на невідомий екзотичний острів в Індійському океані, який вразив їх тропічною природою та прозорим океаном, сірими горами із гострими скелями та неймовірними озерами, водоспадами, гейзерами, непрохідними джунглями, в заростях яких ховаються незвичні тварини.













Чому Мадагаскар вважають “міні континентом”? Це через те, що цей найстарший острів відділився від континенту (Африки)  одним із найперших. І це сталося мільйони років до нашої ери. Така тривала ізоляція призвела до утворення неповторної екосистеми: 80% представників фауни острова на жодному іншому континенті не зустрічаються. Це і метелики-гіганти, різноманітні хамелеони та зелені мавпи.
Чим ще цікавий Мадагаскар? Найяскравішим представником мадагаскарської флори вважають уранію − мадагаскарського метелика, за його неповторне, яскраве забарвлення та розмір, розмах крил якого як правило сягає десяти сантиметрів.
Найяскравішим представником фауни вважають танцюючого лемура за його кумедні підстрибування під час бігу.
Взагалі, Мадагаскар − острів лемурів. Їх тут близько 10 видів: від найменших, розміром з мишу, до найбільших, схожих на горил. І не дивно, бо вчені вважають, що саме з лемурів почався еволюційний розвиток мавп.
Лемури − символ цього екзотичного острова, а аборигени вважають їх священними, бо вірять, що після смерті душа людини переселяється саме в цих милих створінь.
Ще одна візитівка Мадагаскару − Мертве озеро, назване так через те, що в ньому немає жодного живого створіння. Також, “мертве” воно через те, що вода в цьому озері чорна, а розташоване воно в глибокій гірській ущелині, яка ніби здавлює озеро з боків. Безліч страшних легенд існує про Мертве озеро, але лише єдину підтвердило саме корінне населення Мадагаскару. В ній йдеться про те, що ще жодна людина не переплила до кінця це озеро.



День Соборності України – 22 січня – Історія свята
День Соборності України – свято України, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.

Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австоро-Угорської імперій — і воз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Акт возз’єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».

«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві.

УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) постала в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об’єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

Цікаві факти про хлібне дерево.

http://cikavo.net/cikavi-fakti-pro-xlibne-derevo/

Цікаві факти про Святвечір. А ви знали?

Україна і весь православний світ, який живе за Юліанським    календарем, 6 січня відзначають Святвечір, або Багату кутюЦього дня завершується Пилипівський, або Різдвяний піст.

Кілька цікавих фактів про Святвечір:
1. За традицією в Святий вечір у будинку повинні зібратися всі члени родини. Причому до святкового столу спізнюватися не можна: «будеш весь рiк блукати».
2. Сіно. Наші предки вірили, що у Святвечір суха трава набуває магічну силу. На підлогу кидали сіно, горіхи та солодощі.
3. Обереги. Крім сіна, під скатертиною належало розкласти обереги: часник – «щоб не приступала до хати нечиста сила», зерно – «щоб був добрий урожай», а також гроші – «щоб добробут в хатi тримався». За давнім звичаєм, на стіл ставили зайву тарілку з ложкою, адже напередодні Різдва на сімейну трапезу в будинок зліталися душі померлих родичів. У гості в цей вечір не ходили, але, якщо в хату просився подорожній, його приймали з особливою теплотою.
4 Кутя. До куті було особливе ставлення, адже зерно в ритуальному блюді символізує воскресіння з небуття, мак – достаток, а горіхи з родзинками – довголіття і процвітання.
5. Коли вечеряли? Вечеряти сідали, як тільки на небі з’являлася перша зірка, а до цього моменту православні нічого не їли.
6. Про що розмовляли за столом? Під час трапези не дозволялося голосно розмовляти і тим більше сваритися: «буде у родинi колотнеча цiлій рiк».
7. Що їли на Святвечір? Крім куті, в Святий вечір подавали ще 11 пісних страв. М’ясних і молочних продуктів в меню не було, адже ще тривав піст. Пекли пиріжки – з капустою, грибами, квасолею, маком. Також ліпили вареники з вишнями, яблуками, сливами, грушами. Обов’язково ставили на стіл глиняний глечик з узваром – компотом із сухофруктів. Готували рибні страви: холодець, юшку, печеню. Робили салати з буряка, редьки, капусти і грибів.

                 Смачної куті Вам і гарного Святвечора!

                    
                     Старий Новий рік: історія свята

                    
Всім відомо, якого числа настає черговий Старий новий рік - у ніч із 13 на 14 січня. А чи знаєш ти, чому Старий Новий рік так називається і звідки пішла така незвичайна традиція двічі відзначати одне і те ж саме свято? Неначе одного разу мало, і слід надійно закріпити прихід Нового року, щоб уже напевно!
Таке стилістично прикольне поняття і поєднання слів із протилежним значенням як "Старий Новий рік" виникло через розбіжність на 13 днів між двома календарями - Юліанським і Григоріанським. Рік-то новий, але за старим стилем - от і вийшов старий новий рік.
У 1918 році за радянських часів після впровадження нового літочислення в календарі раптом зник цілий шматок часу, і після 31 січня відразу настало 14 лютого! Старий Новий рік як свято налічує без малого ось уже 100 років. А приємна традиція зустрічати Старий Новий Рік за юліанським календарем не застаріла завдяки тому, що православна церква досі відзначає його за старим стилем, тобто 14 січня.
Але це ще не всі цікаві факти про Старий Новий рік. Виявляється, різниця між застарілим юліанським і нинішнім григоріанським календарями поступово зростає, і у далекому 2100-му році вона становитиме вже 14 днів. Тож, якщо традиція святкувати Старий Новий рік збережеться, наші нащадки відзначатимуть його вже у ніч з 14 на 15 січня.
Попри те, що Старий Новий рік не є державним святом і офіційним вихідним днем, велика частина російськомовного населення у багатьох країнах продовжує давню і добру традицію святкування Старого Нового року.
Окрім України, Старий Новий рік активно святкують у багатьох пострадянських країнах: Росії, Білорусі, Молдавії, Грузії, Вірменії, Казахстані, Азербайджані, Узбекистані, в країнах Балтії. Також ця традиція прижилася в ближньому і не дуже зарубіжжі: Сербії, Чорногорії, Македонії, Швейцарії, Абхазії, Румунії, Греції тощо.
 Наші пращури називали Старий Новий Рік Щедрим вечором. Ця назва пішла від головної традиційної страви, яку подавали на святковий стіл - щедрої куті. На відміну від різдвяної, така кутя на Старий Новий рік заправлялася не просто олією, а свинячим жиром або салом.
Рецепт приготування куті на Щедрий вечір був особливим. Кутю готували до світанку з крупи, принесеної з комори найстаршою жінкою в сім'ї. А глава сім'ї набирав воду з колодязя або ополонки. Кутю затирали з традиційними замовляннями і варили під особливим пильним наглядом. Така каша не повинна бути дрібною чи білою, а також розваритися і піти через край горщика - таку кутю викидали, щоб позбутися біди.


Свято Водохреща


Це свято, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.
На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.
Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що використовуються під час богослужіння. Свячена на Водохреще вода має вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за святу воду.
Може виникнути питання, навіщо треба щороку знову і знову освячувати воду? Відповідь досить проста. Світ наш сповнений гріхів, а церква, освячуючи воду, повертає водній стихії первинну чистоту. Священики акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.
Але повернемося до опису свята Водохрещення. За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки — це «царські врата».
На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи...». Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.
Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров'я.Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви.




                           
                               Цікаві факти про все на світі


Цікавинки

Немає коментарів:

Дописати коментар